РОЗДІЛ 1

Життя та творчий шлях Сергія Олександровича Єсеніна

Москва була охоплена революційним рухом, молодий поет не захоплювався робітничим життям і не поклав його в основу своєї творчості. Він тягнувся до зображання патріархального минулого Русі, зокрема села.Згодом Сергій Єсенін переїжджає до Петрограда, де особисто знайомиться з О. Блоком. Це знайомство окрилило юнака. Йому тоді важко було розібратися у складному петроградському літературному житті: тут існувало багато напрямів (імажинізм, футуризм). У літературних салонах, де Єсенін читав свої вірші, його називали «селянським пастушком».Популярність Єсеніна зростала, особливо після появи його першої збірки поезії «Голуб» у 1916 році.Жовтневу революцію поет зустрів з піднесенням. У статті «Про себе» він писав: «У рою революції був цілком на боці Жовтня, але приймав усе по-своєму, з селянським ухилом». Був членом партії лівих есерів.Важливою віхою життя і творчості поета було його перебування за кордоном (з травня 1922 року по серпень 1923 року). Повернувшись на Батьківщину, поет побачив багато нового. І у своїй творчості став частіше звертатися до тематики соціалістичних перетворень. Твори Сергія Єсеніна проникали й у журнали Західної України.Єсенін думав улітку поїхати в Італію, до Максима Горького. Але цей задум залишився нездійсненним: у ніч на 28 грудня 1925 року поет покінчив життя самогубством. Про причини цього дещо говорять його листи й останні вірші. Очевидно, поет не знайшов друзів у Москві. Гнітюча атмосфера була створена навколо поета. За іншою версією Сергія Єсеніна вбили за наказом вищих партійних чинів.

У свою чергу на смерть поета відгукнулася віршем-епітафією «Пам’яті Єсеніна» відома українська поетеса Ладя Могилянська:

«…І слова, божевільні від крови,
… Тільки кров’ю рука напише:
«В цьому світі вмирати не ново,
Але й жити теж не новіше…»
І твоє рязанське волосся
У кривавій одбилось калюжі…
Синьоокий, м.похмуріши,
Прощавай… До побачення, друже!»

Поетичний стиль Сергія Єсеніна

Віра в світло, в красу життя, в людину, гуманістичний пафос — головне в творчості Єсеніна. Але в житті поета були періоди тяжких потрясінь, глибоких душевних криз, коли життєві ситуації здавались йому безвихідними. Тоді він писав про «чорную жуть», яка бродить по пагорбам і охоплює своєю тінню все життя, про «каменные руки», що здавлюють шию села, про голос, який перетворюється в передсмертний хрип. Але навіть в м.похмуріших віршах мрія про щастя не залишає поета. Це і створює гостроту трагічних контрастів. Єсенін ніколи не поетизує жах та бруд, ніколи не милується поганим, але завжди його болісно переживає. «Краса тліні», «смертельне манить» — подібні модерністські штампи були досить чужими світосприйняттю Єсеніна. Ранні вірші Сергія Єсеніна багаті на звуки, запахи, фарби. Дзвенить дівочий сміх, «зі дзвонами» плачуть глухарі, лунає «дрімуча пісня» рибаків, грає тальянка. Спас пахне яблуками та медом, ялинки ллють запах ладану. Навкруги — м’яка зелень полів, яскраво-червоне світло зорі, кадить черемховий дим. У його героїнь блакитні або прикрашені шиттям хустини, а герой — в білій свиті і яскраво-червоному поясі. Палають зорі, гаї вкриває синій морок, морок може бути і червоним, на воді — жовті відблиски місяця. Блакитне, синє, червоне, зелене, золотисте — іскриться та переливається у віршах поета. Милуючись особливостями селянського життя, картинами природи, Єсенін намагається не просто донести до читача свою радість від їхнього споглядання, а й передати, заразити його відчуттям краси життя. Світлий і радісний колорит здається пануючим в поезії Єсеніна. Однак, і в найвеселіших віршах приховується біль. А це, в свою чергу, загострює сприйняття краси життя, найвищої цінності людського щастя. Єсенін часто зображує картини розлук, похоронів, панахид. Часто його героям доля не дає бути разом. Варіації подібних мотивів різноманітні. Але у всіх цих віршах навіть смерть зображується не як реальна загибель, а як поетична метафора бажань, що не здійснились, жалю про можливе, але втрачене чи недоступне щастя. Єсенін шукає те, що дасть йому можливість «і в щастя ближнього повірити». Цим він оцінює життя. І цим самим наповнює вірші високим гуманістичним сенсом. Ще одна важлива риса поезії Єсеніна — повне злиття з народним життям. Рідна земля дала йому найбільше — народний погляд на життя, наділила народною мудрістю, тими уявленнями про добро і зло, правду та кривду, щастя та нещастя, які вироблялись народом впродовж віків. Йому не потрібно було шукати ключ до душі народу — він сам був одним з її носіїв.​​​​​​

3.Вірші, що виражають натуру генія

З плином часу талант Єсеніна набирав силу. Увійти в літературний світ Єсеніну допоміг Блок, перед яким він схилявся. Олександр Блок написав своєму другу Сергію Городецькому лист з проханням допомогти молодому таланту. У своєму щоденнику Блок писав: «Вірші свіжі, чисті, голосисті. Давно не відчував такої насолоди». Пізніше вірші Сергія Єсеніна почали друкувати столичні журнали. Один з рецензентів сказав про ранні вірші поета: «Втомлений, пересичений городянин, читаючи вірші Єсеніна, долучається до забутого аромату полів, чимось радісним віє від його поезії».Всім серцем, всією душею поет відданий Батьківщині і своєму народу [1]. Єсенін не просто лірик, це поет великого розуму, глибоких філософських роздумів. Драматизм його світовідчуття, його напружені пошуки істини, помилки і слабкості – все це грані величезного таланту, але, вивчаючи його творчий шлях, можна сміливо сказати, що Єсенін завжди був вірним собі в головному – в прагненні осягнути складну долю свого народу. Півтора року, проведені поетом за кордоном, були винятковим періодом в його житті: він не писав віршів, ніщо не надихало поета далеко від рідного краю. Саме там виник задум трагедійної поеми «Черный человек». Це останній поетичний твір Єсеніна. Тільки за кордоном він зрозумів, які грандіозні зміни відбуваються на Батьківщині. Після повернення з-за кордону Єсенін відвідує рідні краї. Йому сумно, йому здається, що народ не пам’ятає про нього, що в селі відбулися величезні зміни, але в який бік, він визначити не міг. Всі ці почуття можна побачити в його вірші «Вот так страна!..»:

«Вот так страна!
Какого ж я рожна Орал в стихах, что я с народом дружен?
Моя поэзия здесь больше не нужна,
Да и, пожалуй, сам я тоже здесь не нужен.
Ну что ж! Прости, родной приют.
Чем сослужил тебе – и тем уж я доволен.
Пускай меня сегодня не поют –
Я пел тогда, когда был край мой болен…»
Єсенін «кров’ю почуттів» писав свої вірші. Роздаючи себе, він рано згорів сам, його поезія – це його доля. Ще раніше у вірші «Устал я жить в родном краю» він пророкує своє майбутнє:
«Устал я жить в родном краю
В тоске по гречневым просторам.
Покину хижину мою,
Уйду бродягою и вором…
И вновь вернуся в отчий дом,
Чужою радостью утешусь,
В зелёный вечер под окном
На рукаве своём повешусь.
Седые вербы у плетня
Нежнее головы наклонят.
И необмытого меня
Под лай собачий похоронят…»
У поезії наступних років все частіше звучить мотив смутку, жалю про розтрачені сили, з його поезії віє якоюсь безвихіддю. Вірш «Черный человек» містить такі трагічні рядки:

«Друг мой, друг мой,
Я очень и очень болен.
Сам не знаю, откуда взялась эта боль.
То ли ветер свистит
Над пустым и безлюдным полем,
То ль, как рощу в сентябрь,
Осыпает мозги алкоголь…»
Це не хвилинна слабкість поета, це чітке розуміння, що життя його підходить до кінця [7]. Після поїздки Єсеніна за кордон і на Кавказ в житті і творчості поета відбувається перелом, і позначається новий період. Вже в циклі «Любовь хулигана», написаний одразу ж після приїзду з-за кордону, настрої розгубленості і безвихідності змінюються надією на щастя, вірою в любов і майбутнє. Прекрасний вірш «Заметался пожар голубой…», повний самоосуду, чистої і ніжної любові, дає чітке уявлення про нові мотиви в ліриці Єсеніна:

«Заметался пожар голубой,
Позабылись родимые дали.

В первый раз я запел про любовь,

В первый раз отрекаюсь скандалить.

Был я весь – как запущенный сад,

Был на женщин и зелие падкий.

Разонравилось пить и плясать

И терять свою жизнь без оглядки…»

Можна зробити висновок, щ в одних віршах Сергія Єсеніна – повінь найпотаємніших, найінтимніших людських почуттів, вони до країв наповнені свіжістю картин рідної природи, а в інших його творах – відчай, тлін, невтішний смуток. В поезії Сергія Єсеніна ми відчуваємо биття його неспокійного ніжного серця.

РОЗДІЛ
Поезія Сергія Єсеніна і філософія
«Невизнаний філософ» Сергій Олександрович Єсенін Сучасна філософія спирається на великий досвід мудреців різних часів та народів. Але невиправдано низько оцінили внесок в цю науку людей, які безпосередньо з нею не пов’язані, але створили неповторні твори, в яких глибоко і унікально розкриті вічні питання про життя і смерть, добро і зло, про перебування нас, людей, на цьому світі. Серед таких «невизнаних філософів» поет Сергій Олександрович Єсенін.Немає жодної людини, яка б до кінця могла зрозуміти Єсеніна, немає поки що жодного критика, який зміг би пояснити та прокоментувати усю велич і багатство поезії Сергія Єсеніна. Немає і філософа, який би в повній мірі розкрив всю багатогранність зв’язків поета з цим світом в його віршах. Сергій Єсенін – національний мислитель. Він по – філософськи масштабно мислить, торкаючись більш суттєвих проблем нашого існування: життя і смерті, історії і революції, долі окремої особистості та всього народу, місця людини в цьому великому світі:«Я думаю:Как прекрасна Земля И на ней человек»Думки його і зараз цікаві. Поет, істинний поет – це завжди сейсмограф, компас. Він передає коливання епохи, він фіксатор; по ньому ми визначаємо шляхи історії. Важким і заплутаним є шлях поета. Починав як російський православний платонік, Сергій Єсенін закінчив глибоко розчарованою людиною, смертельно зараженою цинізмом. В своїх віршах поет поєднував контрастні речі, іноді доходив до парадоксів. Ми можемо бачити це в коротких означеннях та епітетах: «загрустила…радость», «солнце мерзнет», «тоска веселая», «звонно чахнут», «багряная метель», «алый мрак», «свадьба похорон». Поет не грає словами. Важко жити одночасно по двом законам: по законам абсолютної краси і по цинічним законам людського життя. Сергій Єсенін був розірваний цією суперечливістю. Йому було притаманне тонке відчуття світу, його внутрішнього руху. Подібно до Сократа, він все сприймає не по відносним критеріях, а по абсолютним. Чому Єсенін поет безсмертний? Тому що йому притаманне відчуття вічності. Поезія – це документ філософії. Справжній талант завжди вчить бачити світ, як єдине ціле. Малювати словом і мислити – справжня задача творця. Єсенін писав вірші, як пишуть щоденник, кожного дня, фіксуючи власні почуття, рухи душі. З пером Єсенін розумів життя, поезія підіймала його над реальністю, над щоденним побутом [6]. Отже, можна дійти висновку, що роздуми про взаємозв’язок поезії та філософії приречені на незавершеність. Але вони є спорідненими, бо є відображенням духовності кожної людини, всього народу, цілої епохи.

РОЗДІЛ
Сергій Єсенін і Україна
Відлуння творчості та відображення особистості Сергія Єсеніна в українській літературі
Незважаючи на тісну взаємодію російської і української літератур, врадянський період активно замовчувались факти, які будь – яким чином пов’язували Сергія Єсеніна з Україною, тому зараз так складно відшукати сліди генія на українській землі.Поет відчував велику цікавість до української мови, історії, звичаїв і традицій українського народу, тому життєвий і творчий шлях Сергія Єсеніна досить тісно пов’язаний з Україною. Сліди поета ми знаходимо в Києві, Харкові, Криму. Але й українська література відчула на собі вплив єсенінської поезії. Серед перекладачів творів Єсеніна багато українських письменників і поетів: Ю. Яновський, В. Сосюра, М. Бажан та інші [1]. Згадки про Єсеніна з’явились в українській пресі на рубежі 1920–1930–х років. Художні пошуки і творчі завоювання Єсеніна сприймалися в контексті українського культурного відродження з особливим інтересом і розумінням. Лірика Єсеніна асоціювалась з націоналістичними тенденціями, визначала культурологічний контекст відродження нового покоління українських письменників. Перші переклади поезії Єсеніна в Україні з’явились ще при житті поета. Робота над його творами стала школою майстерності для багатьох українських письменників [2].Можна дійти висновку, що особливо відбувається відлуння творчості та знаходить своє відображення особистість Сергія Єсеніна в українській літературі 1920-х р. р. Аналіз текстів Володимира Сосюри, в яких згадується Єсенін, засвідчує, що «єсенінська тема» - це творчий діалог Сосюри та Єсеніна.Існує вірш В.Сосюри «На смерть Єсеніна» (1926 р.), який можна вважати присвятою на загибель поета. Знаменитий український лірик Володимир Сосюра був лише на три роки молодший від Єсеніна. Ось як він розповідав про єдину його зустріч з Єсеніним: «Навесні двадцятого року Єсенін приїхав до Харкова – тоді місто було українською столицею. Я і Павло Тичина, на той час молоді письменники, довідались, що в міському театрі відбудеться єсенінський вечір. В кишені – по першій книжці і на зустріч з Єсеніним. Коли він читав вірші, ми дивились на нього всіма очима, та підійти і передати свої книжки так і не наважились… Більше я його не бачив. А коли довідався про його смерть, проплакав всю ніч».Сосюру і Єсеніна поєднує щирість почуттів, уміння передати найтонші переживання [4]. Підкреслюючи це, Павло Тичина, який високо цінував творчість обох поетів, писав: «Сергій Єсенін! Кого мені поставити в один ряд з ним…? Тодішня поетична думка України випробовувала на собі його воістину земний, сонячний вплив. На підтвердження цього я назву співзвучне йому м.’я нашого улюбленого українського поета Володимира Сосюри. Пройшли роки, але й у наші дні не згасла притягальна сила дзвінкого єсенінського слова… Нехай же наше молоде покоління вчиться в нього чистої, світлої любові до Батьківщини» [5].
2.Вплив творчості Т.Г. Шевченка на геній Сергія Єсеніна
Відомий російський письменник Костянтин Георгійович Паустовський писав: «О том, что дала Украина России, следует сказать много горячих слов благодарности. Нет такого русского писателя и поэта, который в той или иной мере не был обязан украинскому народу. Почти у каждого писателя и поэта есть прекрасные строки, посвященные Украине». Є такі рядки і у великого російського поета Сергія Єсеніна. Він відчував велику цікавість до українського народу, до історії України, що відобразилась у низці його творів:
«Но что там за туманной дрожью?
То ветер ли колышет рожью
Иль движется людская рать,
Ужель проснулось Запорожье,
Опять на ляхов воевать?
Иль татарвы набег свирепый
Опять стране наносит брешь?
Или в видении Мазепа
Бежит со шведом за рубеж?»
До Івана Мазепи, як борця за волю свого народу, Єсенін ставився з симпатією і пушкінську характеристику Мазепи вважав помилковою. Та чи не найбільшою симпатією серед діячів української історії і культури у Єсеніна користувався Тарас Шевченко.У Шевченка Єсеніна приваблювало передусім те, що Великий Кобзар був таким же народним поетом, як і він сам. Одна зі сторінок у творчості Сергія Єсеніна пов’язана з його цікавістю до української літератури, а саме до творів Тараса Шевченка [2]. У 1920 році поет відвідав Харків і прожив там деякий час. Поїздка сприяла розвитку його інтересу до української культури. В 1914 році до 100-ліьнього ювілею великого Кобзаря Єсенін переклав на російську мову уривок з поеми «Князівна»:
«Село! В душе моей покой,
Село в Украйне дорогой.
И полный сказок й чудес.
Кругом села зеленый лес
Цветут сады, белеют хаты,
А на горе стоят палаты.
И перед крашеным окном
В зеленых листьях тополя,
А там все лес и все поля,
И степь, и горы за Днепром,
И в небе темно-голубом
Сам Бог витает над селом.»
Дуже багато дав Єсеніну Народний університет імені Шанявського, який він почав відвідувати з початку вересня 1913 року. Півтора року університету дали Сергію Єсеніну ту основу освіти, якої так йому не вистачало. Саме в університеті Єсенін досить ґрунтовно знайомиться з європейською та американською літературою, згодом він вільно буде орієнтуватися в ній, згадуючи твори Данте, Шекспіра, Оскара Уайльда, Едгара По. Серед друзів Сергія Єсеніна були й українці, зокрема – молодий український поет Іван Приблудний. Вони познайомились в 1922 році і потоваришували, обидва тоді вважались імажиністами, але основа їх творчості була народна. Іван Приблудний, приїхавши влітку 1924 року з Єсеніним до його рідного села, читав у голос «Гайдамаків» Шевченка. Мабуть саме в університеті Єсенін більш детально познайомився з творчістю Тараса Григоровича Шевченка [3]. Що може об’єднувати цих геніальних поетів? Я вважаю, що Т. Шевченко та С.Єсенін – це народні поети. Ріднить обох і те, що вони – поети думки. Обидва дали нам, читачам, неперевершені зразки музики слова. Почуття національної гордості в обох поетів було почуттям гордості за країну, за народ. Темперамент поета – борця, що вийшов з «низів» був міцно пов’язаний зі своїм народом. Таким був і Шевченко, і Єсенін. При всій своїй національній своєрідності та самобутності, в творчості Шевченка та Єсеніна є спільні риси, в ній глибоко відбились настрої епохи, закріпачених (у віршах Т.Шевченка), пригнічених мас народу. По силі свого ліричного дарування і характеру Шевченко та Єсенін дуже близькі. Але їхні життєві дороги і літературні шляхи зовсім різні. Саме дві слов’янські літератури – російська і українська, мають таких великих поетів, як Шевченко та Єсенін. Т.Г.Шевченко та С.О. Єсенін тепер назавжди в думках і серцях українців. Творчість цих двох великих поетів – цінний здобуток людства.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
В практичній частині науково – дослідної роботи було проведено аналіз сучасної української поезії та лірики Сергія Єсеніна. Тема віршів Єсеніна тісно пов’язана з темою Батьківщини у творах сучасних українських поетів. Єсенін завжди сприймав свою творчість як можливий засіб духовного зв’язку з народом. Тема Батьківщини пов’язана з темою любові. Любов – це одна з необхідних умов людського щастя, розуміння людиною суті щастя. У ранніх віршах Єсенін описує щастя як стан душі людини, який бачить рідний дім, кохану дівчину і мати. Проте з часом поет приходить до більш глибокого, філософського розуміння суті щастя і сенсу людського життя. У ліриці з’являються філософські мотиви. Вірші останніх років відображають думки Єсеніна про прожите життя (ймовірно, поет передчував свій кінець): він не шкодує про минулі часи, приймає все з філософським спокоєм і мудрістю.Сучасна українська поезія також вражає своєю відвертістю. Вірші Григорія Чубая, Ліни Костенко, Андрія Кузьменка – це наша совість, наш дух, наша історія. До історії народу, його культури, його трагедій і прозрінь торкнулося перо цих людей. Їх твори пробуджують пам’ять, яку вбивали десятиліттями, історію, яка закладена в генах. Нашу пам’ять про те, хто ми, чиї діти, витравляли, випалювали, відбивали. Але вона — живе. У вірші Ліни Костенко «Пастораль XX сторіччя» — осуд безжальної потворності і дикої неприродної війни:
«Хрести дубові туляться в берізках.
Квітує поле в пахощах медових.
Прославши скатерті при обелісках,
Своїх солдатів поминають вдови.»
Рядки поезії Ліни Костенко звучать як моральна настанова молоді:
«…Не бійся прикрого рядка.
Прозрінь на бійся, бо вони, як ліки,
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, хоч вони, як ріки.
Людині бійся душу ошукають, бо в
цьому схибиш — то уже навіки.»
На мою думку, творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне. Прикметними рисами творчості поетеси є: рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства. У Ліни Костенко немає плакатних патріотичних віршів, немає гасел, не часто вживається навіть слово «Україна». І в той же час у підтексті майже кожна поезія цієї авторки є високодуховною і патріотичною. Це стосується і віршів про відомих митців, історичних осіб, і поезій, де яскраво проявляється громадянська позиція Ліни Костенко. Як для Сергія Єсеніна, так і для Ліни Костенко надзвичайно важливою і актуальною є проблема служіння митця народові. Поетеса часто замислюється над проблемами буття і небуття — що вони для людини. Ліна Костенко не має сумнівів: здатність прожити гідно, чесно, жертовно, дбаючи не лише про власний комфорт, але й про внесок кожного у скарбницю найвищих вселюдських цінностей є найкращою запорукою безсмертя людського духу.
Творчість Ліни Костенко впливає на читача, формує свідомість, потяг до прекрасного. В ній майстерно переплітається історизм та сучасність, любов та цивілізація. В її творах ми бачимо звертання безпосередньо до читача, яке іноді буває закликом до дій, наданням плану та направленням вірним шляхом. Природа для Ліни Костенко така ж одухотворена, як людська душа. Природа, особливо дика, вільна й свавільна, для Ліни Костенко щось значно більше, ніж просто група дерев чи стихія. Це окремий світ у світі, до речі, завжди набагато щедріший і чистіший від людського. Найцікавішою є інтимна лірика Ліни Костенко. В цієї поетеси йдеться про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об’єкт для любові. У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого людського почуття; від потаємного спалаху душі, виокремлення коханої людини з тисячі інших людей, появи довір’я до обранця, наснаги й вершини почуттів до розумного усвідомлення кохання як щастя і як випробування. Для поетеси минуле і сьогодення поєднані в один єдиний час, який не може ділитися на частини. Саме у поєднанні минулого і теперішнього є ідея національної свідомості. Це все є спільним в творчості Сергія Єсеніна та Ліни Костенко.Григорій Чубай – поет, свідомий свого геніального обдарування, водночас філософ і витівник-містифікатор в потертих джинсах. Людина, яка сповідувала свободу творчості і духовну внутрішню автономію, і таки була зламана системою. Поет, в домі якого сиділося на підлозі, і говорилося про життя, мистецтво і про все на світі, читалися поезії. Його постать навряд колись стане «брендовою». Його книги й нині досить важко знайти в книгарнях. Поезія Чубая справді геніальна. В поетичній постаті Чубая, вже з юних років чується цілісність, монолітність та дотик вічності. Поезія Григорія заставляла задуматись над смислом людського буття, над основними проблемами життя. Тому не обминула доля Григорія постійними обшуками та переслідуваннями.
«Плач Єремії» – книга є зібранням творів, написаних упродовж усього його життя. Сюди увійшли кращі з його юнацьких віршів, найповніша версія збірок «П’ятикнижжя»: «Постать голосу», «Вертеп», «Відшукування причетного», «Плач Єремії», «Світло і сповідь», авторські переклади творів Антоніо Мачадо, Габріели Містраль, Тадеуша Ружевича, Олександра Блока та Франтішека Ліпки, а також спогади про Грицька Чубая, написані його близькими та друзями. Григорія Чубая цікавило усе від найменших дрібниць до глобальних масштабів. Політичні та соціальні проблеми, мораль,почуття та самопожертва – усе це можна знайти у творах автора. Але, найголовніше, що було притаманне його поезії раннього періоду, – вирішення світоглядної дилеми: пристосуватися на догоду владі чи залишитися самим собою й не загубити власної совісті, а отже, власної автентичності, неповторного голосу, зокрема й творчого. У світі, який здавався юному поетові тотальним вертепом, найважче – «…залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх…» Поезія Григорія Чубая – своєрідний приклад протесту проти тогочасного ладу у вигляді зашифрованих образів та символів,які не всі у змозі зрозуміти. Саме з погляду подачі мене зацікавила творчість Андрія Кузьменка. У поезіях, як найкраще розкривається талант цієї людини, з його іскрометним гумором, тонким ліризмом і чіткою громадянською позицією. Текст пісні А.Кузьменка «То є Львів» (лютий 2013 р.). пронизаний теплими мотивами любові до рідного краю, студентської юності. Він грає образами: Львів, мій колєґа, вуйко ґонуровий; костел на Привокзальній; дівка-Левандівка пахне поїздами…; стара Пекарська, площа Ринок, Стрийський парк, Личаків, Ратуша. Автор звертається до столиці Західної України, як до давнього товариша. Проста і відверта лірика, без зайвого пафосу і прикрас. Звичайнісіньке людське щастя, яке – не в кар’єрі, не в багатстві, а в чомусь потаємному, людських спогадах, які викликають різні почуття. Сум і радість одночасно огортають тебе, коли ти читаєш вірші Андрія Кузьменка. В своєму «Листі до президентів України» Андрій Кузьменко звертається до влади, питає її «…за скільки ви продали Україну?». Він дуже гостро та сміливо запитує можновладців:«Чому холоднокровно ви зливаєте країну?І у крові своїй ви власну топите дитинуСкажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні… »Сучасні українські поети, письменники дуже глибоко та самобутньо пишуть про події в сучасній Україні, про її минуле та майбутнє, про український незламний народ. Так само, як і Сергій Олександрович Єсенін, вони люблять свою Батьківщину. Сергій Єсенін назавжди залишиться прикладом для багатьох творців. Творчість Єсеніна – одна з яскравих, глибоко – хвилюючих сторінок поезії, наповнена любов’ю до людей, краси рідної землі, перейнята добротою, почуттям постійного занепокоєння за долю народу і всього живого на землі.

ВИСНОВКИ

Аналізуючи та підводячи підсумки вищевикладеного, можна зробити висновки, що пішовши з життя в тридцять років, Сергій Єсенін залишив нам чудову поетичну спадщину. Його талант розкрився особливо яскраво і самобутньо в ліриці. Слід зазначити, що лірична поезія Єсеніна напрочуд багата і багатогранна за своїм душевним висловом, щирістю почуттів і драматизмом, своєю серцевоюсхвильованістю і людяністю, лаконічністю і мальовничістю образів.На ліриці Єсеніна лежить відбиток часу. Поет глибоко знав життя Батьківщини і був кровно пов’язаний з нею. Все це об’єктивно сприяло тому, що він зміг стати істинно народним, національним поетом і в яскравих реалістичних творах сказати своє правдиве слово про головні події своєї епохи.На мою думку, все, про що розповідав Єсенін у віршах, він розповідав про себе. Але все це глибоко хвилює кожного з нас і сьогодні. За особистою долею поета постає його епоха. З далеких років минулого Єсенін незримо ступив у наші дні і далі – в майбутнє…