РОЗДІЛ 1 Образ жінки в російській літературі 1.1. Творчість Миколи Олексійовича Некрасова У творчості Некрасова чи не вперше в російській поезії відображено життя робітничого класу пореформеної пори. Його стиль відрізнявся демократизмом, умінням ставити мистецтво на службу суспільним прагненням та реалістичним зображенням дійсності. Його творчість відіграла велику роль в розвитку передової російської літератури і в формуванні реалістичного стилю радянської поезії. Микола Олексійович Некрасов робив у своїх віршах основний акцент на гостросоціальний зміст і навіть нехтував художніми якостями. Багато віршів відверто йому не вдавалися. З точки зору витонченості письма, його не можна поставити поруч ні з Пушкіним, ні з Лермонтовим, а часом і з деякими другорядними поетами. Численні вірші він і сам заповідав не включати в збори його творів. Між поетами «громадянського» напряму є поети, яких можна поставити вище Некрасова по техніці, в їх числі О. М. Плещеєв і Д. Д. Мінаєв. Однак, з іншого боку, саме порівняння з цими поетами, які не поступалися Некрасову і в «лібералізмі», показує, що, не завжди досягаючи зовнішніх проявів художності, Некрасов жодному з найбільших художників російського слова не поступається в силі передачі своїх думок через свої вірші [1]. У поезіях автор висловлює протест проти самодержавства, змальовує реалістичну картину бідності, безправності простого люду, Некрасов виявляє інтерес до проблем "маленької" людини. Тема народу, батьківщини, музи, жінки є основною у творчості поета, починаючи від ранніх творів «У дорозі», «Трійка», «Буря» і до віршів та поем 50—70-х років: «Орина, мати солдатська», «Мороз, Червоний ніс», «Кому на Русі жити добре», «Російські жінки». У Некрасова є вірші-посвяти: «Пам'яті Бєлінського», «Пам'яті Добролюбова», «Тургенєву», «На смерть Шевченка», — тут виразно звучить голос громадянина, патріота. Вірші М.Некрасова пробуджували національну самосвідомість, сприяли вивільненню людини з пут рабства. Саме тому поет і його журнал переслідувалися царською владою. У літературі традицію революційного духу розвивали представники так званої "некрасовської школи": М. Добролюбов, В. Курочкін, М. Михайлов [5].
1.2. Образ російської жінки у творчості М.О. НекрасоваУ своїй творчості Некрасов приділяє особливу увагу розкриттю жіночих образів. Його творча інтуїція й поетична уява здатні проникнути в душу й простій селянки, і дружини декабриста, і навіть занепалої жінки. Некрасов гостро відчував несправедливість, що випала на частку російської жінки, яке б положення в суспільстві вона не займала, адже навіть жінки з вищого шару суспільства перебували в підпорядкованому положенні й не мали ніяких прав. Якщо жінка з народу знемагала від непосильної праці, то дворянка – при зовнішнім благополуччі – страждала від відсутності волі й повинна була неухильно відповідати писаним і неписаним законам свого кола. Усі героїні Некрасова – жінки самовіддані, сильні, здатні принести себе в жертву тим, кого вони люблять. Приклад дивної стійкості, шляхетності, самозречення виявляють нам образи його поеми «Російські жінки» – княгині Трубецька й Волконська. Звиклі до пишноти світського життя, розкоші й статку, вони, знехтувавши осуду суспільства, знаючи, на які муки прирікають себе, відправляються за своїми чоловіками-декабристами в Сибір. Брехливе, порожнє вище суспільство для них – лише «маскарад», «наглой дряни торжество», де панують «подленькая месть», чоловіки там – «сборище Иуд, а женщины – рабы». Трубецька й Волконська так само, як і їхні чоловіки, страждають за волю, їм теж небайдужа доля російського народу. Жінка в поезії М.О. Некрасова завжди приречена на несправедливість, її нещасна доля визначена тим суспільством, у якому вона живе. Ніякі життєві невдачі й удари долі не можуть зламати її, вона здатна вистояти перед будь-якими випробуваннями, і, незважаючи ні на що, вона не піддається відчаю і страх та покірно несе свій хрест [1].
1.3. Ставлення суспільства до вчинку дружин декабристів Героїчний вчинок дружин декабристів став темою для роздумів у багатьох письменників, музикантів і революціонерів: О.С.Пушкіна, П.І.Чайковського, А.І.Герцена, М.О.Некрасова та інших. Одоєвський написав вірш, присвячений Камілі Ле-Данте, яка поїхала на заслання до Івашева, навіть не будучи його дружиною, щоб «розділити його кайдани, утерти його сльози»: «С другом любо и в тюрьме» - В душе мыслит красна девица: «Свет он мне в могильной тьме... Встань, неси меня, метелица. Занеси в его тюрьму, Пусть, как птичка домовитая, Прилечу и я к нему, Притаюсь, людьми забытая…» Не залишився байдужим до долі змовників та їх рідних В.А.Жуковський. Він добивався амністії для декабристів у Миколи I. Олександр Сергійович Пушкін, який поділяв і підтримував переконання декабристів, зміг переслати до А.Г.Муравйової свій вірш «Во глубине сибирских руд ...», де чотиривірш присвятив цим сміливим жінкам: Любовь и дружество до вас Дойдут сквозь мрачные затворы, Как в ваши каторжные норы Доходит мой свободный глас… [9] Поема М.О.Некрасова «Російські жінки» написана про двох жінок, які добровільно вирушили за своїми чоловіками на далекі рудники. Автор, працюючи над своєю поемою, думав і намагався пов'язати образи героїнь початку XIX століття з жінками свого часу. Великий письменник Ф.М.Достоєвський говорив, що жінкам – декабристам необхідно було покинути все, що їм дали батьки заради «высочайшего нравственного долга, самого свободного долга, какой только может быть». Вони стійко переживали усі труднощі разом зі своїми чоловіками. Тільки жінка здатна заради любові піти на будь-які самопожертви, віддати життя. Багато жінок померло у Сибіру, повернулися додому одиниці. Та саме в цьому і є сила жіночого характеру. Але, як же формувався цей самий характер, що вплинуло на формування саме таких понять про обов'язок, честь, істинне патріотичне ставлення до батьківщини? Звичайно, на перший план виходять події 1812 року. Адже батько Марії Раєвської, в майбутньому Волконської, був генералом, героєм Вітчизняної війни. І у інших дівчат теж батьки, брати брали участь у цій війні. Тому молодше покоління в сім'ях героїв війни пережили час підйому патріотичних почуттів [6]. І ось в складній життєвій ситуації жінки виявилися перед моральним вибором, що визначає їх подальше життя на довгі роки. Вони зробили його на користь близьких і коханих чоловіків, які дбали про майбутнє народу і поставили моральні ідеали на перше місце, забувши про себе і втративши свій статус в суспільстві. Жінкам захотілось допомогти та полегшити життя своїх коханих чоловіків. Вони таємно сподівалися на поблажливість царя, який забороняв і всіляко перешкоджав дружинам декабристів. Так, вчинок декабристів дуже сильно вплинув на їх коханих, розкриваючи всі найкращі пориви їх душі. Виявилося, що жінки теж готові на моральний подвиг, хоча і майже ніхто з них навіть не підозрював про революційну діяльність своїх чоловіків. Як би не було важко згодом, жінки стійко і відважно переносили всі тяготи життя на засланні. Перед їхнім терпінням і витривалістю можна тільки схилятися [11]. Як би не хотілося стерти пам'ять про декабристів, цього не сталося завдяки саме діяльності дружин декабристів, яку вони розгорнули, опинившись в Сибіру. Декабристи отримували від них усіляку підтримку і перш за все моральну. Жінки вели інтенсивну переписку, таким чином, порушуючи ізоляцію ув'язнених від суспільства. О.Г.Муравйова передала вірш Пушкіна «Во голубине сибирских руд», що так само підбадьорило в'язнів, вони зрозуміли, що їх зрозуміли і не забули [1]. Жінкам доводилося також переконувати петербурзьку і сибірську адміністрацію в необхідності полегшити умови проживання в'язнів. Саме тут у в'язниці жінки зблизилися зі своїми чоловіками духовно, так як краще стали розуміти їхні погляди на життя і причини їх вчинків [2]. Не дивлячись на те, що пройшло багато років, їх духовна краса і величні ідеали просто вражають і розбурхують свідомість, змушуючи нас переоцінювати свої життєві пріоритети. Таким чином, в літературі не залишилися непоміченими образи дружин декабристів: Одоєвський присвятив вірш Камілі Ле-Данте, Пушкін також присвятив рядки цим жінкам, і Достоєвський дуже високо оцінив їх подвиг, а М.О.Некрасов присвятив саме їм поему «Російські жінки».
РОЗДІЛ 2 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
2.1. Зображення морального подвигу в поемі М.О.Некрасова «Російські жінки» 2.1.1. Історія створення поеми В практичній частині науково – дослідної роботи було проведено аналіз поезії Миколи Олексійовича Некрасова. Також предметом дослідження стала суспільно-політична ситуація в Росії після декабристського повстання, його наслідки, засудження та ув’язнення повсталих. Вчинок, який зробили жінки - декабристки, причому деякі з них навіть не мали уявлення про політичну діяльність своїх чоловіків, заслуговує на те, щоб ними Поема «Російські жінки» написана М.О. Некрасовим в 1871-1872 роках. Поезія Некрасова завжди була сучасною, відображала важливі питання і явища дійсності, що оточувала поета. Поема звернена до минулого, але це минуле знову пробуджувало думку про революцію, нагадуючи про славних, героїчних учасників повстання - декабристів. У поемі підкреслено історичне значення справи декабристів, дано перший опис того, що відбувалося 14 грудня 1825 року [8]. Некрасов створюючи поему, досліджував масу достовірних історичних джерел, записок сучасників, прагнучи вірно зобразити особливості того часу і події з життя конкретних людей. Поема складається з двох частин: «Княгиня Трубецька» і «Княгиня Волконська». Розмірковуючи і працюючи над образом першої героїні поеми «Російські жінки», княгині Катерини Трубецькой, поет задовольнявся мізерним і розрізненим матеріалом. Дуже допомогли в роботі «Записки» А.Е.Розена. Розен згадує про рішучість і самовладання, які проявляла К.І. Трубецька. Він особливо підкреслює благородство душі і широку освіченість Трубецької: «Голос і мова її були відбитком доброго серця і дуже освіченого розуму...». Не менш захоплену характеристику Трубецькій надає і інший сучасник, що познайомився з нею вже в сибірському засланні, незадовго до її смерті. Трубецька померла на засланні в 1854 році в Іркутську [1]. Некрасов, при зустрічі в театрі з М.С. Волконським, просив його прочитати першу поему і зробити свої зауваження. Волконський прочитав рукопис і зробив замітки про характер героїні, який був змінений для краси думки і вірша. Згодом автор не погодився виправити чотиривірш, в якому Трубецька погано говорить про світське суспільство, куди вона насправді рвалася душею до кінця своїх днів. Перша поема мала величезний успіх, тому Некрасов вирішив написати другу поему вже про Марію Волконську. Йому стало відомо, що у сина Волконської є її щоденник, і поет вирішив, що це буде достовірним матеріалом. Марія Волконська вела записи французькою мовою, тому поет попросив Михайла Волконського перевести і прочитати записи в щоденнику. Читали три вечори. При цьому Микола Олексійович по кілька разів на вечір зривався і зі словами:« Досить, не можу!», тікав до каміна, сідав до нього і, схопивши руками за голову, плакав, як дитина ... Поет жив нервами і вони займали головне місце в його творчості . Слухаючи, поет для себе записав головні факти. Згодом Некрасов в листі звертався вдруге з проханням дати йому записи на два місяці, щоб зловити їх манеру викладу і колорит, але Волконський не відповів. Тому поетові довелося задовольнятися першими записами в роботі над своїм твором. При написанні поеми записи Волконської зіграли важливу роль: з одного боку вони допомогли в роботі, а з іншого боку поставили поета в кабальні умови, тому що Михайло Волконський був головним цензором поеми, йому хотілося, щоб все було досить достовірно написано. Некрасова ж не цікавили деталі, головне для нього була ідея твору і художній задум поеми [3]. Ще більшою проблемою було надрукувати свої поеми. Пом'якшували, змінювали, скорочували в порядку домашньої цензури А.А. Краєвський і М.С. Волконський. Творчості Некрасова цензура завдала величезної шкоди. До сих пір триває робота текстологів над відновленням тексту поем, особливо постраждав текст поеми «Княгиня Трубецька». Але, незважаючи на це, його твори мали колосальний успіх у читачів. А ось як згадує про те, як вперше почула поему «Російські жінки» дружина Федора Олексійовича, брата поета. Вона говорить, що одного разу, після кількох днів інтенсивної роботи, Микола Олексійович прийшов до брата і сказав: «Підемо в парк, під кедр, я буду читати «Російські жінки», я написав кінець». Всі пішли, і поет своїм, трохи глухим, голосом прочитав всю поему. Оточуючі слухали, затамувавши подих і не могли втриматися від сліз. Коли він скінчив і глянув на своїх слухачів, то по схвильованим особам і вологим очам зрозумів, яке сильне враження справило на всіх його твір, і був щасливий. З любов'ю прийняла поему і передова молодь, яка побачила в «Княгині Волконській» апофеоз революційного подвигу. Критик В.П. Буренін назвав поему мемуарами в віршах, яким місце в журналі «Російський архів». П.В. Анненков вважав, що в поемі «бракує тільки одного мотиву, щоб зробити її безсумнівно вірною історичної картиною, - саме благородно аристократичного мотиву, який рухав серця цих жінок». Ось так по-різному відгукувалися про поему «Російські жінки». Також відомо, що Некрасов планував написати продовження, героїнею якого повинна була стати Олександра Григорівна Муравйова (дружина Микити Муравйова) - самовіддана, благородна жінка, яка померла в Сибіру в дні перебування декабристів у каторжній в'язниці Петровського заводу. Збереглися чернетки. У листі до брата Некрасов в 1873 році повідомляв: «Моя поема «Княгиня Волконська»...має такий успіх, якого не мало жодне з моїх колишніх писань ...».
2.2. Аналіз поеми «Російські жінки» «Російські жінки» - це твір про подвиг дружин декабристів, які кинулися слідом за своїми коханими, залишивши все, що їм було дорого в житті: рідних, друзів і навіть дітей, може навіть, до кінця ще не розуміючи, значення своїх вчинків для майбутніх поколінь. Вони відмовилися від звичного життя і прирекли себе на муки, а багато і на смерть. У цих випробуваннях проявилася сила їх характерів, наполегливість і сміливість. Саме велика сила духу і героїзм цих молодих жінок вразили письменника, тим більше, що прямо про героїчну мужність самих декабристів подумати і написати було неможливо через цензурні заборони. Надрукувати поему теж було надзвичайною сміливістю. Поема «Російські жінки» - один із значних творів М.О. Некрасова. «Декабристки» показали приклад жінкам покоління 70-х років, які йшли шляхом боротьби з самодержавством, боролися за визволення народу. Некрасов вітає їх саме за те, що: Она другим дорогу проложила, Она других на подвиг увлекла! Некрасов спочатку думав назвати поему «Декабристки», що цілком відповідає її змісту. Але, назвавши свій твір «Російські жінки», автор узагальнив ці образи і більш в широкому сенсі висловився про жінку на Русі. Говорячи про героїзм «декабристок», Некрасов наділив їх властивостями характерними для всіх жінок і народу Русі в цілому [1]. Вирішивши вперше надрукувати поему «Княгиня Трубецька» у виданні «Вітчизняні записки» автор висловився так: «самовідданість, висловлену ними, залишиться назавжди свідченням великих душевних сил, притаманних російській жінці, і є пряме надбання поезії». Виняткова краса душі, внутрішня сила і мужність, які проявляються у важких життєвих ситуаціях, подружній обов'язок перед чоловіком і безмежна вірність і самопожертва органічно поєднуються і зближують княгинь і селянок в одне високе звання «російські жінки». Але Некрасов в поемі показує вчинок героїнь не тільки як виконання боргу перед чоловіком, а як усвідомлений героїчний вчинок, як подвиг боротьби за щастя інших людей.
2.3. Поема «Княгиня Трубецька» Шлях молодої героїні до чоловіка в Сибір став в баченні автора дорогою назад в сон про минуле життя, яку вона назавжди залишила і нічого вже не хотіла повернути. Саме сновидінням та чимось далеким і нереальним здалося для княгині минуле, якому не було місця сьогодні, зараз, у сучасному житті. На початку поеми, зображуючи точну картину повстання 14 грудня 1825 року на Сенатській площі, поет показав непохитність і мужність декабристів, які не піддалися на брехливі і лицемірні промови царя і його генералів, до кінця стояли, відражаючи напад військ уряду: Приспели новые полки: «Сдавайтесь!» тем кричат. Ответ им - пули и штыки, Сдаваться не хотят. Какой-то бравый генерал, Влетев в каре, грозиться стал – с коня снесли его. Другой приблизился к рядам: «Прощенье царь дарует вам!» Убили и того... Повсталі війська не піддаються і брехливим умовлянням митрополита. Лише тільки нелюдський наказ імператора палити з гармат в упор призводить до ураження: Тогда-то пушки навели, Сам царь скомандовал: «Па-ли!..» Для печати автор был вынужден выразиться мягче: «Раздалось громкое: «Па-ли!» Некрасов першим в художній літературі намалював епізоди повстання. Майже дійсністю було бачення повстання на Сенатській площі. Некрасов розумів, що княгиня не могла бути свідком повстання, але це було потрібно для створення потрібного образу. Героїні необхідно було знати про нещодавно те, що трапилось повстання, співчувати повстанцям, розуміти, що цар - кат, щоб потім, почувши від чоловіка слова: «Не торкнеш ката», прийняти їх, як належне. В результаті сновидіння стає центральним в поемі, а вже від нього можна простежити ланцюжки подій днів минулих і майбутніх. Некрасов був упевнений, що саме ставлення до повстання декабристів зіграє вирішальну роль в переоцінці поглядів на минуле життя. Тепер цар був для неї вбивцею, і вона з жахом згадує, як зовсім недавно танцювала першу кадриль з ним: А ты будь проклят, мрачный дом, Где первую кадриль Я танцевала... Та рука досель мне руку жжет... Трубецька і Волконська остаточно порвали з минулим життям і зі світським суспільством, розуміючи всю його боягузтво, лицемірство і підлість: Там люди заживо гниют, Ходячие гробы, Мужчины - сборище Иуд, А женщины - рабы. І тільки близькі по духу і переконанням люди поставилися зі співчуттям і підтримкою. Героїня поеми Некрасова розуміла все, що сталося і що чекає попереду, коли їхала в Сибір. Ніщо її не лякало і ненависть до всього в минулому житті підтримувала в ній силу духу. Некрасов знав, що люди, знайомі з Трубецькою, говорили про її доброту і лагідність. Звідки ж її стійкість, мужність в розмові з губернатором, який вжив всі засоби, щоб зупинити княгиню. На звинувачення на адресу чоловіка, який нібито «увлекся призраком пустым», і самої Трубецької, яка, за словами губернатора, «бежит за мужем, как жалкая раба», вона відповідає з презирством і гордістю: Нет! Я не жалкая раба, Я женщина, жена! Пускай горька моя судьба - Я буду ей верна! О, если б он меня забыл для женщины другой, В моей душе достало б сил не быть его рабой! Но знаю: к родине любовь - Соперница моя, И если б нужно было, вновь ему простила б я!.. Нарешті губернатор вжив останній засіб, сказавши, що відправить княгиню тільки пішки. Коли вона погодилася, губернатор заплакав і сказав: «Вы поедете». В поемі Некрасов зобразив в характері Трубецької не тільки твердість і мужність, зневагу та гнів до царя і всього світу, але й рішучість боротися і помститись. Поема про Трубецьку закінчується сценою перемоги над губернатором. Некрасов описував подальші події, життя в Сибіру, він взяв найтрагічніші епізоди, які з найбільшою яскравістю говорили про героїзм дружин декабристів. У Некрасова вийшов узагальнений образ княгині Трубецькой, як і інших дружин декабристів. Автор наділяє їх бойовим характером, рішучістю, самовідданістю, здатністю забути про себе і піти на будь-які жертви, приклади яких він бачив у кращих людей свого часу. Чи це не моральний подвиг?
2.4. Поема «Княгиня Волконська» «Російські жінки» були задумані як героїчна поема. Якраз такою вийшла перша частина, де всі деталі, епізоди розкривали героїчний характер декабристки. В результаті вийшов узагальнений образ, несхожий на справжню княгиню Трубецьку. Створюючи другу поему, Некрасов змушений був дотримуватися деяких рамок, тому як використовував за основу «Записки» самої Марії Волконської, і син Михайло Волконський наполягав на правдивості створюваного образу. Некрасов створив одночасно чарівний і героїчний образ благородної і самовідданої російської жінки. З самого початку показана Волконська - юна і чарівна дівчина - «цариця балу», захоплюється молодь «блакитним вогнем» своїх прекрасних очей. Далі ми читаємо про шлюб з Сергієм Волконським, з яким їй довелося провести разом всього кілька тижнів. Чоловік не вирішується присвятити свою зовсім юну дружину в подробиці змови, про який вона стала здогадуватися, коли він спалював компрометуючі документи. Дізнавшись про все, Волконська не розгубилася, а навпаки, саме тоді проявилася вся внутрішня сила характеру, а зустріч в казематі фортеці остаточно зміцнила її і дала нові сили. Волконський для неї перетворився на справжнього героя і борця за звільнення країни від рабства і несправедливості. Волконська приймає рішення їхати за чоловіком у заслання. Нелегко було витримати боротьбу з сім'єю, яка всіма силами намагалася зупинити молоду дівчину. У цій завзятості і умінні надати сильний опір сім'ї, можливість протистояти всім домовленостям розкривається вся моральна сутність її душі. Звернувшись до царя за дозволом на поїздку в Сибір, княгиня отримує лицемірну відповідь Миколи І, озлобленого її проханням, в якому Волконська змогла прочитати всі тяготи майбутнього життя і неможливість повернутися назад, і все-таки вона вирішується покинути маленького сина і відправляється в далекий шлях. Зустріч в Москві з О.С.Пушкіним вселяє віру в правильність її вчинку. Пушкін говорить до неї прекрасними і гордими словами: Идите, идите! Вы сильны душой, Вы смелым терпеньем богаты, Пусть мирно свершится ваш путь роковой, Пусть вас не смущают утраты! Поверьте, душевной такой чистоты Не стоит сей свет ненавистный! Блажен, кто меняет его суеты На подвиг любви бескорыстный!.. У цих словах звучить не тільки впевненість поета у величезному повчальному значенні подвигу декабристів, а й постає благородний і світлий образ самої Марії Волконської, з її душевною чистотою і «гордым терпеньем», яке вона проявляє протягом усього важкого життя. По дорозі до Сибіру Волконська бачить всю убогість і пригнічення, які відчуває народ. Дорожні враження ще більше її наповнюють обуренням проти деспотичної влади царя, вселяють співчуття і любов до знедоленого народу. В кінці шляху це вже інша жінка. Її стійкість і самовідданість проявляються в заключній сцені побачення з чоловіком. Це практично найзначніша сцена в творі і, щоб бути історично точним, Некрасов мав описати зустріч в Острозі, як згадує про неї Волконська. Але автор зміг переконати М. Волконського відійти від записів щоденника. Адже поет думав, що перенісши зустріч в шахту, читачі зможуть побачити психологічний поведінку княгині по відношенню не тільки до чоловіка, а й до його соратникам, а також оцінити її погляди на рух декабристів взагалі. Героїня безстрашно спускається до в'язнів в шахту, немов сонячний промінь в непроглядну темряву і радісна вісниця «краю рідного», даруючи їм впевненість у справедливості їх вчинку і бадьорість духу. Для Некрасова подвиг цих самовідданих жінок був наповнений глибоким ліризмом, де з'єдналися і душевні переживання і захоплення, і впевненість в майбутню свободу, схиляння перед красою і багатством російської жіночої душі: В груди кипят рыдающие звуки, Пора, пора им вверить мысль мою! Твою любовь, твои святые муки, Твою борьбу - подвижница, пою!.. Такі слова, як подвиг і подвижництво можна співвіднести і з образами декабристок, імена яких не забуті багато в чому і завдяки Некрасову теж, і з образами нікому не відомих селянок, які отримали вічне життя в творах Некрасова. Поема «Російські жінки» занурює нас в відмінну від народних поем суспільне середовище і дещо інший історичний етап розвитку суспільства, але, не дивлячись на це, поет намагається простежити зв'язок між різними поколіннями революціонерів. Безсумнівно, в образах декабристок Некрасов намагався розглянути властивості характерів, які відповідали б жінкам, які не боялися ні посилань, ні каторги, беручи участь в боротьбі з урядом царя [7]. Ідейний зміст задуму поета був зрозумілим і прогресивною молоддю. Відтворюючи в своєму творі моральний подвиг жінок - декабристок, Катерини Іванівни Трубецькой і Марії Миколаївни Волконської, великий поет Некрасов майстерно зобразив нові риси національного жіночого характеру. Звичайно, багато жінок боролися за свободу для народу, тому в поемі «Російські жінки», автор прославляє всіх російських жінок, включаючи революціонерок. Закладені в дитячі і юнацькі роки моральні принципи майбутніх декабристок проявилися у важку хвилину їхнього життя. Звичайно, вони скоріше серцем, чим розумом, розуміли що відбувалося, піклувалися, насамперед, про полегшення участи близьких, уповаючи при цьому на волю божу і милосердя государя. Але така була епоха з її моральними уявленнями про дворянську честь, вірність, справедливість [6]. Жінки - декабристки створювали суспільну думку, відкрито визнаючи високу ВИСНОВКИ
Аналізуючи та підводячи підсумки вищевикладеного, можна зробити висновки, що коли читаєш поему М.О.Некрасова «Російські жінки», можна тільки ще раз захопитися самовідданістю і героїзмом дружин декабристів, які, незважаючи на всі труднощі, служили прикладом для наслідування в усьому їх подальшому житті в Сибіру. Ні вони, ні їхні кохані чоловіки, ні разу не засумнівалися в правильності їх вибору. Вчинок цих дивовижних жінок зіграв дуже важливу роль в історії, послужив прикладом для борців проти самодержавства, надихнув і допоміг представникам інших поколінь отримати свободу для свого народу. Декабризм не був чисто чоловічим явищем. Вперше в історії в суспільному Варто помітити, що вибір цих жінок був не самим легким. Уже саме по собі Дружини декабристів були першими, що заявили про себе не лише в родині, а й в сфері суспільної діяльності. Розмірковуючи про роль подвигу декабристок, прийнято говорити про дві точках зору суспільства. Одні схильні вважати, що вся справа полягає в вірності дружини, патріархальному вихованні, виконанні біблійних заповітів. Ось така сімейно-побутова причина вчинку рухала жінками. Це одна точка зору. З суспільно-політичної точки зору значення подвигу полягає в тому, що причина їх вчинку криється не тільки в нескінченній любові до чоловіків, але і в глибокому розумінні боргу перед суспільством, усвідомлення своєї причетності до справи декабристського визвольного руху. Особливу «поезію життя» бачили декабристи в цих дивовижних жінках, що володіють незламною силою волі, високими моральними принципами, бездоганним авторитетом. «Головне, - писав І.І. Пущин з каторги, - не треба втрачати поезію життя, вона мене до сих пір підтримувала ... ». На жаль, далеко не всі декабристи і їх дружини повернулися з багаторічного заслання, але тим, хто вижив в жахливих умовах перебування, вдалося зберегти найкращі якості характеру, які їм були властиві з самого початку шляху. Велика мета, поставлена ще в далекому грудні учасниками повстання, досягнута була лише через багато років. Але їх подвиг ми згадуємо з подивом і непідробною гордістю навіть сьогодні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ІНТЕРНЕТ - РЕСУРСИ https://uk.wikipedia.org/wiki/Декабристки https://ukrreferat.com/chapters/istoriya-vsesvitna/zhinki-dekabristki.html http://lessons.com.ua/obraz-rosijskoї-zhinki-u-tvorchosti-n-a-nekrasova http://school-world.com.ua/lib/obraz-rosijskoi-zhinki-u-tvorchosti-nekrasova-nekrasov-mikola http://ua-referat.com/Образ_російської_жінки_у_творчості_Н_А_Некрасова
| |
| Переглядів: 306 | |
| Всього коментарів: 0 | |