9-А,В - 12.02.19

9-Б -13.02.19

Тема:Творча історія п’єси «Ревізор»;образи чиновників

Щоб зрозуміти задум Гоголя, насамперед слід звернутися до найважливішої думки, сформульованої ним у статті 1847 «Авторська сповідь»:

«Я побачив, що у творах моїх сміюся даром, марно, сам не знаючи навіщо. Якщо сміятися, то вже краще сміятися сильно і над тим, що дійсно гідно осміяння загального. В “Ревізорі” я зважився зібрати в одну купу все погане в Росії, яке я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися над усім. Але це, як відомо, справило приголомшливу дію. Крізь сміх, який ніколи ще в мені не з’являвся в такій силі, читач почув смуток. Я сам відчув, що сміх мій не той, який був колись».

Для Гоголя, високо шанувавшого генія Пушкіна, завжди були важливі пушкінські оцінки і поради. І справа не в тому, що тоді, коли Гоголь робив перші боязкі кроки в літературі, Пушкін був у розквіті творчих сил і прижиттєвої слави. Справа в тому, що Гоголь усвідомлював «простоту, велич і силу» творчості Пушкіна, бачив у ньому не просто літератора, а самобутнього і неповторного національного російського письменника. Про це Гоголь сказав в чудовій статті «Кілька слів про Пушкіна». Розпочата в 1832 році, вона була надрукована в 1835 році. Смерть Пушкіна Гоголь сприйняв як свою особисту трагедію. З цього часу почуття творчої самотності не залишало письменника, посилюючись з роками.

Гоголь стверджував, що сюжет «Ревізора» був підказаний йому Пушкіним. У листі від 7 жовтня 1835 він звертався до Пушкіна:

«Зробіть милість, дайте якийсь сюжет, хоч який-небудь смішний чи не смішний, але російський чисто анекдот. Рука тремтить написати тим часом комедію».

У «Авторській сповіді» Гоголь вказував:

«Думка “Ревізора” належить … Пушкіну».

Комедія була розпочата в жовтні, а закінчена 4 грудня 1835, менше ніж у два місяці. Навесні 1836 було опубліковано окреме видання «Ревізора». Гоголь неодноразово переробляв текст. У 1841 році комедія вийшла другим виданням з деякими змінами. І тільки в 1842 році «Ревізор» з’явився в остаточному вигляді. У цій редакції текст був значно перероблений (брехні Хлестакова надано натхненний гіперболічний характер, перероблена фінальна сцена, вставлено звернення городничого до публіки:

«Чому смієтеся? – Над собою смієтеся! ..» і т. д.).

Текст останньої редакції, що друкувався у всіх виданнях Гоголя, зазвучав зі сцени тільки в 1870 році.

Для вас, допитливі

Не всі дослідники «Ревізора» беззастережно визнають роль Пушкіна в створенні цієї комедії. Ось як викладає цю проблему в книзі «Гоголь» І. П. Золотуський:

«Звичайно, Пушкін міг згадати анекдот, записаний у нього в щоденнику, де мова йде про якогось Кріспіна, який приїжджає в губернію на ярмарок і якого приймають за важливу особу. Такий випадок був зі Свин’їним, і той сам розповів про нього Пушкіну. Та й сам Пушкін потрапив одного разу в подібну історію, коли під час подорожі в Нижній Новгород і Оренбург його прийняли за людину, надіслану ревізувати губернію.

Але до того часу, коли Пушкін міг запропонувати цей сюжет Гоголю, існувала вже і комедія Квітки “Приїжджий із столиці, або Метушня в повітовому місті”, де була обіграна точно така ж історія. А в 1835 році в “Бібліотеці для читання”, яку ретельно читав Гоголь, з’явилася повість А. Вельтмана “Провінційні актори”, де знову-таки все нагадувало той же сюжет. Актор Зарецький, не встигнувши переодягнутися в звичайне плаття, прибуває в повітове місто в костюмі маркіза Лафаста. Будучи сильно п’яний, він вивалюється з брички на околиці міста, і люди, що його підібрали, приймають його за справжнього генерала. До того часу в місті чекають генерал-губернатора. Вирішивши, що це він і є, чиновники і обивателі приходять в жах.

Прибуттю Зарецького передує опис іменин в будинку городничого. Песельники пожежної команди співають батькові міста многії літа, а купці підносять його дружині кульочки для поповнення домашньої економії. У розпал торжества в кімнати вривається повітовий казначей, який першим виявив Зарецького, і оголошує, що генерал-губернатор уже в місті. Вибухає паніка.

“В одну мить поліцейська команда поставлена на ноги; письмоводитель з синім носом сіл складати рапорт про добробут міста і список колядників, що містяться в острозі, інші побігли ловити на ринку підводи і робочих людей для очищення вулиць”.

Міський лікар при мундирі і шпазі являється до все ще п’яного Зарецького. Городничий, що супроводжував його, шанобливо залишається біля дверей. Не розуміючи, що навколо відбувається, Зарецький сипле монологами з п’єси “Цнотлива злочинниця, або Злочинець від кохання”. Оскільки імена дійових осіб п’єси і імена присутніх збігаються, це справляє приголомшливий ефект. Всі вражені, що “генерал-губернатор” знає кожного в обличчя. Піднесений тон його промов, їх викривальні і шалені інтонації призводять всіх в трепіт. І лише викриття мнимого генерал-губернатора, пов’язане з приїздом до міста решти акторів, рятує становище.

Зарецького в його костюмі з фольговими зірками везуть в божевільню. Він сидить там на ліжку і декламує, то “уявляючи себе честолюбцем Фіеско”, то “маркізом Лафастом”. Нещасний п’яниця, прийнятий за значне обличчя, а потім за бунтівника, і справді божеволіє. Відтепер його сцена – камера в жовтому будинку, а глядачі – божевільні. Вони “забувають свою манію … і … уважно, безмовно, роззявивши рота, дивуються несамовито мистецтву Зарецького”.

Нехай поважна публіка, судить, де і у кого Гоголь почерпнув сюжет для комедії. Чи була це думка Пушкіна, так щасливо обіграна їм, переробка і перетворення вже прочитаного і почутого, або сама дійсність підкинула Гоголю цей “російський анекдот”.

Ситуація, описана Квіткою і Вельтманом, що міститься в сюжеті Пушкіна, повторювалася щогодини на російських дорогах, в повітових та губернських містах, а також у самій столиці, де перед появою ревізора з ревізорів – імператора – все приходило в блиск і трепіт»

Письмово дати відповіді на запитання

1. Як Гоголь описує городничого в зауваженнях для акторів?

2. Чи траплялося вам раніше слово «резонер»? Як ви розумієте його значення? Перевірте свої припущення за тлумачним словником.

3. Знайдіть у тексті п’єси цитати, що підтверджують авторську характеристику городничого: його резонерство, своєрідний розум, грубо розвинені нахили душі.

4. Виразно прочитайте сцену першої дії, в якій Городничий дає настанови чиновникам. Що ми дізнаємося про голову міста з цих настанов?

5. Городничий, як і Хлестаков, нерідко вдається до брехні. Чи однакові при цьому їхні мотиви? Поясніть свою думку.

6. Виразно прочитайте останній монолог городничого. Які почуття він у вас викликає?

7. Чому герой обурюється? Як ви вважаєте, чи звучить у словах городничого каяття?

8. Зробіть висновок: які людські та чиновницькі вади викрив Гоголь за допомогою образу городничого? Запишіть їх.