«Встанови відповідність»

Завдання. Складіть картки, на яких записано епізоди повісті Е.А. По «Золотий жук», у правильній послідовності.

1) Легран розповів гостю про знахідку незвичайного золотого жука.

2) Щоб було зрозуміліше, Легран намалював жука на якомусь клапті паперу.

3) Знайдений жук ледве не вкусив негра, тому той не захотів брати комаху голими руками.

4) Малюнок черепа.

5) Гість сидів біля розжареного комину.

6) На малюнку жука не вистачає вусиків.

7) Легран надіслав запрошення приїхати у важливій справі.

8) Клаптик паперу виявився тонким пергаментом.

9) Легран вимив пергамент і нагрів лист.

10) На пергаменті з’явилося козеня.

11) Легран встановив, якою мовою написано шифровку.

12) Якщо череп був за печать, то козеня було за підпис.

13) Козеня допомогло встановити зміст шифровки.

14) Тепер залишилося тільки розшифрувати мову цифр і знаків.

                                    Бліцопитування

Чому Легран нікому одразу не сказав про своє припущення?

Що спричинило турботи негра Джупітера?

Чому Легран вірив, що шифровка справді виведе до існуючого скарбу?

Назвіть усіх членів команди пошуку скарбу.

                       Інтерактивна гра «Поле чудес»

Назвіть предмети, які наштовхнули Леграна на думку про скарб.

                                            ЕРЕГ

                                              ЕН

                                         ЕРГА  ЕН

                                              ЕРЕ

                                               ЕН

                                                 Р

                                                АР

                                          Вікторина

В якому оповіданні про Шерлока Холмса значну роль відіграв колір волосся героя?

Героям якого оповідання довелося дізнаватися про висоту вже не існуючих дерев?

В якому оповіданні знаряддя вбивства повертається до вбивці й карає його?

Герої якого оповідання для повідомлення використовували дитячі малюнки?

В якому оповіданні фотографія майже загрожувала спокою королівської династії?

Персонажами якого оповідання стали звичайнісінькі гуси?

На сторінках якого твору виникають шість однакових скульптурних виробів?

                                          Розв’язання кросворда

1. Предмет, завдяки якому Шерлок Холмс ще в Лондоні знав, що собака не легенда, а жива істота.

2. Слово з розповіді Степлтона про своє минуле, яке допомогло сищикові встановити особу злочинця.

3. Завдяки чому Холмс здогадався, що автор листа – жінка.

4.Хто з початку ледве не зруйнував плани Холмса й Степлтона?

5. Порода собаки Баскервілів.

6. Що надало собаці такого дивного, страшного вигляду?

7. Що могло стати єдиним доказом злочину Степлтона?

3

2

6

1

4

5

7

Фрагмент 1. «– А що таке? Пожежа?

– Ні, клієнтка. Приїхала якась молода леді, вона, здається, дуже схвильована й будь-що бажає зустрітися зі мною. Зараз вона чекає у вітальні. Ну, а коли молоді жінки мандрують по Лондону в таку ранню годину й піднімають людей з ліжок, то, гадаю, в них є на це досить поважні причини. Якщо ж справа виявиться цікавою, ви, не сумніваюся, захочете почути все з самого початку. От я й подумав, що треба покликати вас, щоб ви мали таку можливість.

– Дорогий друже, було б шкода з неї не скористатися. – Для мене не існувало більшої втіхи, як стежити за ним, коли він займався своєю професійною справою, і захоплюватися його швидкими умовиводами, які, дарма що здавалися майже інтуїтивними, завжди були логічно обґрунтовані. саме завдяки цьому мій друг і розплутував усе, за що брався.

Я квапливо одягнувся й за кілька хвилин був готовий супроводити свого друга. Коли ми спустились униз до вітальні, біля вікна сиділа вдягнута в усе чорне із густою вуаллю на обличчі дама. Побачивши нас, вона підвелась».

Фрагмент 2. «А може, й генеральський… – думає вголос городовий, – на морді не написано… Оце якось у дворі в нього такого бачив.

– Звісно, генеральський! – каже голос з натовпу.

– Гм… Вдягни-но, брате Єлдирін, на мене пальто… Щось вітер подув… Морозить… Ти одведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав… І скажеш, щоб його не випускали на вулицю».

Фрагмент 3. «Колодязь, до якого ми прийшли, був не такий, як усі колодязі в Сахарі. Звичайно тут колодязь – просто яма в піску. А цей скидався на справжній сільський колодязь. Але поблизу не було жодного села, і я подумав, що це сон.

– От чудасія, – сказав я маленькому принцові, – тут усе наготовлено: і корба, і цебро, і вірьовка…

Він засміявся, торкнув вірьовку, почав крутити корбу. І корба зарипіла, як старий флюгер, що довго іржавів у безвітрі.

– Чуєш? – мовив маленький принц. – Ми збудили колодязь, і він співає…»

Фрагмент 1. «– З якої години я буду у вас зайнятий?

– З десятої до другої пополудні.

– Робота в позичкових касах припадає звичайно на вечірні години, містере Холмсе, здебільшого по четвергах і п’ятницях напередодні получки, отже, подумав я, непогано б зробити дещицю в ранковий час. До того ж я знав, що мій помічник – людина надійна, отже, гав не ловитиме, коли щось трапиться.

– Час мене цілком влаштовує, – сказав я. – А яка платня?

– Чотири фунти на тиждень.

– А яка робота?

– Робота суто номінальна.

– Що ви називаєте номінальною роботою?

– Ви повинні бути в конторі або принаймні в будинку, де вона міститься, весь час. Якщо ви кудись вийдете, то назавжди втратите роботу. В заповіті про це сказано гранично чітко. Ви не виконаєте умов, коли хоч раз вийдете з контори в ці години.

– Я не вийду, бо це ж усього чотири години.

– В разі порушення вас ніщо не виправдає, – зауважив містер Дункан Росс, – ні хвороба, ні справи – ніщо. Ви мусите постійно сидіти на місці або втратите службу».

Фрагмент 2. «– Міцно обв’яжи мені ліву руку вище ран, щоб зупинити кров. Потім якось прив’яжи кисть до плеча. Так міцно, як тільки зможеш. Зрозумів? Ти зрозумів…

Бен не почув відповіді, тому що знову знепритомнів; цього разу він був без пам’яті довше і опам’ятався тоді, коли хлопчик перев’язував йому ліву руку. Серйозне, напружене, бліде личко сина скривилось від жаху, але він з відчайдушною мужністю старався виконати своє завдання».

Фрагмент 3. «Добувшись до хатини, я постукав, як звичайно, а не почувши відповіді, дістав ключа з відомого мені сховку, відімкнув двері й увійшов. У каміні палахкотів яскравий вогонь. Це була несподіванка, і аж ніяк не неприємна. Я скинув пальто, вмостився у кріслі перед тріскучими поліняками і став терпляче дожидати господарів.

Вони повернулися, тільки-то смеркло, і привітали мене вельми щиро. Джупітер, широко усміхаючись, заходився готувати на вечерю болотяних куріпок. Леграна посів черговий напад гарячкового запалу – інакше, мабуть, і не скажеш. Він знайшов новий різновид двостулкового молюска, та ще й більше того – вистежив і з Джупітеровою допомогою вполював жука, нібито зовсім невідомого науці, і завтра збирався вислухати мою думку про нього.

– А чом не сьогодні? – запитав я, потираючи руки над вогнем і подумки посилаючи під три чорти все жукове поріддя.

– Якби ж знаття, що ви тут! – вигукнув Легран. – Але я вас так давно вже бачив, і звідки ж мені здогадатися, що ви саме сьогодні завітаєте? Дорогою додому ми зустріли лейтенанта Дж**а з форту, і я, з головою не порадившись, дав йому не вечір жука. Отож до ранку вам його ніяк не побачити. Переночуйте в нас, і на світанку я пошлю Джупа, щоб приніс жука. Такої краси скільки світ світом не бувало!

– Це ви про світанок?

– Який там світанок! Жук, от що. Він яскраво-золотої барви, завбільшки з великий горіх гікорії і має дві чорні, як вугіль, цятки вгорі на спині, а третю таку саму – внизу. Вусики тоненькі…

– Тоненькі, але важкенькі! – докинув своє слово Джупітер. – Та цей жук із щирого золота, все до цятки в ньому золоте, усередині й зверху, – такого важкого жука я зроду-віку не бачив.

– Нехай і так, Джупе, – відказав Легран занадто вже поважним тоном, – але це не підстава, щоб ми їли пересмажену дичину. Жук і справді такої барви, – Легран обернувся до мене, – що я майже згоден із Джупітером. Надкрильця мають такий металевий відблиск, якого ви ще ніколи не бачили. А втім, завтра й самі переконаєтесь. А тим часом я ось вам покажу, якої він форми.

Сказавши це, Легран сів до невеликого столу, де лежали перо й чорнило, але не було видно ані клаптика паперу. Попорпався він у шухляді – проте й там теж паперу не знайшлося.

– Нічого, – сказав урешті Легран, – нам цього вистачить».