
Тема. Мігель де Сервантес Сааведра – автор роману «Дон Кіхот».Історія створення роману. Мета уроку:познайомити учнів з основними подіями життя і творчості Сервантеса, історичними передумовами Іспанії ХVІ ст., коли був написаний роман; повторити поняття «лицарський роман» та його риси; дати поняття «пародія»; ознайомити учнів з історією написання роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі»; розвивати логічне мислення, увагу, творчу уяву, читацькі смаки та любов до літератури;формувати громадянську позицію учнів,виховувати в учнів інтерес до постаті письменника та його твору. НМЗ: учительська презентація, відеофільм (Енциклопедія визначних осіб), наочний матеріал. Тип уроку: вивчення нового матеріалу. ХІД УРОКУ І. Організація учнів(емоційна хвилинка) ІІ. Актуалізація опорних знань учнів
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ВІДРОДЖЕННЯ За допомогою карток із написами та магнітів - визначити риси, які належать тій чи іншій епосі; - вказати представників. ІІІ. Повідомлення теми, завдань уроку 1. Сьогодні ми продовжуємо знайомитися зі здобутками епохи Ренесансу. Ми з вами розпочали подорож цією епохою з країни, яка вважається батьківщиною Відродження - Італії. Подивіться на ці зображення
Так, це Іспанія, а п – ка звати Мігель де Сервантес Сааведра.
Цей твір має дуже давню історію. Його герой спорядився в мандрівку ще 400, якщо точніше 410, років тому. І з тієї сивої давнини торує свій шлях до нас через країни і століття мандрований рицар сумного образу Дон Кіхот. Напевно у світі немає жодної людини, яка б не чула про пригоди цього лицаря. То як же народився цей шедевр? В які часи? Якою людиною був його автор? Спробуємо підняти завісу часу. ІV. Вивчення нового матеріалу.
(запитання до змісту побаченого)
(Непривітно, він і його родина бідують, змушений постійно шукати заробітку)
Орієнтовні повідомлення: 1 учень.У 1547 р., коли з’явився на світ автор «ДонКіхота», в Європі не було могутнішої від Іспанії держави. Її території простягалися на півсвіту, і король Філіп II з гордістю заявляв: «У моїх володіннях ніколи не заходить сонце». Іспанія вела безперервні війни: з 711 р., після затоплення маврами Піренейського півострова, протягом семи століть вона була на воєнному положенні — йшла Реконкіста. За часів правління Карла V Іспанія завоювала Перу, Мексику та інші землі Центральної та Північної Америки, а також право називатися імперією, а заФіліпа II приєднала ще Нідерланди, Неаполь, Мілан, Сицилію та неокраї простори в Новому Світі. Цей король мріяв про створення всесвітньої монархії. З підкорених земель по «золотому» Гольфстріму попливли до метрополії каравани кораблів, навантажених золотом, сріблом, перлинами і смарагдами. Конкістадори грабували скарби ацтеків, інків та інших аборигенських племен. Наприклад, у столиці інків їм у руки потрапила пластина діаметром 10 метрів з білого металу — дорогоцінного сплаву золота, срібла й платини, із зображенням богині Місяця. Не знайшлося терезів, аби зважити цю реліквію, тоді її розпиляли на шматки — виявилося 920 кг! Історики - підрахували, що за період з 1503 по 1680 р. в Іспанію з Нового Світу вивезено 181 333 кг золота та 16 886 815 кг срібла. Однак ці багатства не послужили економічному й соціальному прогресу країни. Феодально-абсолютистська диктатура була перепоною розвитку національної економіки та промисловості Усі дорогоцінності осідали в кишенях іспанських можновладців — грандів та священиків. В одного лише герцога Альбукерського в палаці нараховувалося 17 тисяч золотих тарілок і кілька сотень срібних драбин, за допомогою яких слуги діставали посуд з буфетів. 2 учень.Такою була країна в XVI ст., котре назване золотим віком Іспанії. Це був час її карколомного піднесення і швидкого занепаду. Спустошливі війни Філіпа II забрали в неї силу престиж, безмірне збагачення верхівки кричуще дисонувало із зубожінням низів: ідальго, селяни йремісники жили за межею бідності. Красномовним є такий факт: в’язальниця мережив за день заробляла 8 мараведі, а одна хлібина коштувала вчетверо дорожче — 34 мараведі. Різко зросла (за рахунок села) кількість міських жителів, котрі не бажали працювати. Їхні настрої висловив тодішній історик Альтаміра-і-Кревеа: «працювати — недостойно іспанця, оскільки завойовувати нові землі, відкривати золоті розсипи, збагачуватися за рахунок чужої праці було більш заманливо й потребувало менше часу, аніж заробляти на життя в Іспанії. По країні ходили юрби жебраків, на великих шляхах промишляли розбійники, селяни покидали свої ниви, а ремісники — майстерні. У країні запанував дух авантюризму, зневаги до праці й морального занепаду. Діяльність святої інквізиції породила в народі страх і покірність, жорстокі розправи з бунтівниками культивували приниження й покірливість владі. Храм іспанської величі було зруйновано, проте в характері іспанців залишилася надмірна самовпевненість, феодальна пиха, гонитва за авантюрними пригодами, невміння правильно оцінити ситуацію. Ці риси знайшли вияв у середньовічній літературі, зокрема в рицарському романі.
Така Іспанія не подобалася Сервантесу. Після смерті батька він був змушений піклуватися про велику родину. Довелося змінити чимало занять, зокрема побути збирачем податків. До своїх обов’язків він ставився дуже сумлінно, але за брехливим звинуваченням у розкраданні державних коштів його неодноразово ув’язнювали, спочатку 1597 р., а потім у 1602 році. Загалом він сидів у тюрмі 4 рази і все тому, що Іспанії непотрібен був колишній воїн, який неодноразово проявляв героїзм на полі битви. В одному з таких ув’язнень Мігель де Сервантес Сааведра починає роботу над романом, який принесе йому світову славу. Інсценізація (підготований учень виконує рольСервантеса) Спробуймо ж уявити, як це було. Іспанія, осінь 1602 року. Севілья. Королівська в’язниця. Камера в першому поверсі з крихітними віконцями, тіснотою і смородом. Тут, серед брудних тіл арештантів, біля хиткого столу скоцюрбився вже немолодий чоловік, колишній комісар по закупівлі провіанту для флоту його величності короля Філіпа ІІ. Мігель Сервантес надіявся довести свою безвинність і писав прошення про помилування. Його рука вже старанно вивела: С. «Пану Президенту Королівської вищої лічильної палати в Мадриді» (... Випадково погляд ув’язненого вперся в дзеркало, котре висіло в кутку камери. Воно було виготовлене не із скла, а з полірованої жерсті, тому дуже викривляло зображення. Сервантес вдивився в себе.) С. Сили небесні, так ось я який! Вуса та борода стали темно-сріблястими. А ці дві глибокі зморшки біля носа? А зуби? Добре, якщо залишилося вісім чи десять. Так – виглядаю жалісно й сміховинно. Так ось що залишило мені життя! Майже підсвідомо Сервантес на листочку з прошенієм почав робити замальовки побаченого. Він накидав своє обличчя, худе й незграбне, перебільшено довге й незмірно горбоносе. Потім домалював коня — вийшов убогий, худющий кінський скелет. На ньому по-царському восідав виснажений верхівець. ...Сервантес так захопився своїм малюнком, що не чув, як сторож приніс нужденну вечерю, як в’язні лаштувалися на нічліг, як брязкотіли ключами наглядачі. Він подумки блукав по своїх роках і з прикрістю зізнався. С. В моєму житті не було жодного дня, коли вдалося б піднятися на колесо Фортуни. Я — нащадок родини, котра нараховувала 500 літ рицарського служіння Іспанії та королю. Сааведри — славний давній дворянський рід, колись жив у горах Північної Іспанії, але з XI століття, приєднавшись до боротьби з маврами, пройшов через весь Піренейський півострів. У літописах мої предки оточені такою славою та почестями, яким могла б позаздрити будь-яка знатна династія Європи. Крок за кроком він ніби знову пройшов свій життєвий шлях, повний бурхливих устремлінь, невдач, тривог та боротьби. Підвівши підсумок, у кінці поставив слово — «розчарування». С. «Кожен сам винен у своїх удачах і невдачах. Отже, я сам винен у тому, що життя обмануло мене, не виправдало надій і поривань. Вони булипов’язані з Іспанією, я намагався своїми творами вплинути на душі й серця іспанців. Чому ж мої мрії так і не втілилися в життя? Але ж, що це не лише я пережив гірке розчарування від міфу про світову велич Іспанії. Всі мої співвітчизники стали жертвами цього. Я напишу твір про рицаря сумного образу Дон Кіхота, який буде наділений найкращими людськими рисами. Він стане пародією на лицарські романи, які переносять читачів у світ фантазій та ілюзій і відволікають від проблем життя - вони є шкідливими для іспанського суспільства, вони вже віджили своє. Так почалася робота Сервантеса над романом, який увіковічнив його ім'я.
Пародія - сатиричний або гумористичний твір, який наслідує, імітує творчу манеру письменника або напряму з метою його висміяти.
V. Підсумок уроку. Сьогодні ви познайомилися з іспанським письменником Мігелем де Сервантесом та його романом про дивакуватого гідальго Дон Кіхота, який прагне жити за героїчними законами минулого, не бачачи, що довкола сіра, нудна й нікчемна дійсність початку VІІ століття. Ця невідповідність створює комічний і водночас трагічний ефект: з одного боку рицар викликає сміх, а з другого, роздуми про долю благородних ідей у несправедливому суспільстві.
1. Найбільше з біографії Сервантеса мене вразило… 2. Роман «Дон Кіхот» був задуманий як... 3. «Дон Кіхот» за кількістю мов, якими був перекладений, поступається лише... і це свідчить про… VІ. Домашнє завдання. 1. Прочитати теоретичний матеріал , ІІ, VІ розділи 1 – ї частини роману. 2. Повторити пон. «вічний образ». 3. Дати відповідь на запитання «Чому роман «Пригоди Дон Кіхота»називають трагікомічною енциклопедією іспанського життя». | |
Переглядів: 431 | |
Всього коментарів: 0 | |